Stockholm Film Festival – один із двох найбільших кінофестивалів Швеції. І якщо його колега, фестиваль у Гетеборзі, орієнтований переважно на шведський і скандинавський кінематографи, то у столиці країни передусім зацікавлені робити світові відкриття і запрошувати міжнародну публіку.

У 2019 році Stockholm Film Festival відсвяткував свою 30-ту річницю. За цей час у доробку фестивалю накопичилося чимало гучних імен: свого часу сюди приїжджали та представляли свої фільми Квентін Тарантіно, Девід Лінч, Френсіс Форд Коппола, Ізабель Юппер, Ларс фон Трієр, С’юзан Сарандон. Серед переможців, що отримали головний приз – Бронзового Коня – представники багатьох країн Європи (власне, скандинавські країни отримували нагороди не так вже й часто, що свідчить на користь зовнішньої спрямованості фестивалю). За три десятиріччя тут вітали серба Срджана Драгоєвіча, француза Гаспара Ное, грека Йоргоса Лантімоса, румуна Крістіана Мунджиу. Фестиваль охоче сприймає експерименти молодих, ще не відомих широкій публіці режисерів; втім, не можна не відмітити, що тут є певна схильність до кітчу: неможливо уявити програму цієї події без гучних імен світового рівня. Тому часто у одній конкурсній секції можна побачити голлівудський блокбастер поряд із авторським кіно із маленької європейської країни – яке, в свою чергу, матиме за сусідів екзотичних представників Азії.

Традиційно фестиваль проходить у листопаді, і хоча у цю пору року Швеція не може потішити гарною погодою, саме це стає чудовим приводом для відвідин кінотеатру із обов’язковою традиційною перервою на фіку – тобто каву із випічкою. Локаціями для перегляду картин служать декілька міських кінотеатрів – Sture, Zita, Skandia, FilmHuset, Bio Rio i Capitol, який наближається до сторічного ювілею. Всі кінотеатри невеличкі, старовинні та дуже колоритні: дзеркала, затишні бари, оксамитові крісла, скульптури та гобелени. Деякі з них колись були театрами; Zita славетна тим, що була центром показів порнографічного кіно.

Наразі шведський кінематограф переживає не найкращі часи. Стрімінгові платформи, вкрай високі ціни на квитки (один сеанс в IMAX може обійтись в 25 доларів) і висока активність піратів (шведи навіть мають офіційно зареєстровану Піратську Партію) суттєво знижують зацікавленість глядачів до традиційного перегляду фільмів. До того ж, сітка кінотеатрів перенасичена голлівудськими блокбастерами – прокатна індустрія страждає від диктату монополіста; натомість кінематограф інших країн отримує обмежений прокат і невимовно провальне медіа-висвітлення. Шведський адміністративний устрій – поділення на комуни – передбачає окреме медіа в кожній із них. Але далеко не кожне локальне видання може дозволити собі спеціаліста-кінокритика, і якщо новини про кіно й потрапляють до цих газет/інтернет-сторінок, то швидше за все вони носять рекламний характер і стосуються «Месників».

Тим важливішою у такі часи стає місія кінофестивалів, що можуть надати аудиторії альтернативний контент. З цієї точки зору зовнішній вектор Стокгольмського кінофестивалю набуває ще більшого значення.

Конкурсна програма фестивалю складається із п’яти секцій: Міжнародна програма (передусім для молодого, новаторського кіно), Конкурс документального кіно, Стокгольм Impact (фільми режисерів-змінотворців), Конкурс короткометражних фільмів та спеціальна секція Open Zone, в якій визнані режисери з усього світу змагаються за приз журі кінокритиків – і саме ця секція є основною можливістю для місцевих кіноманів побачити найактуальніші стрічки з усього світу, часто переможців ведучих фестивалів.

Наразі Стокгольмський кінофестиваль намагається втриматися на колись зайнятій позиції між визнаними фестивалями класу А і маленькими фестивалями старої і східної Європи. Проте значне урізання бюджету на культуру, що трапилося останніми роками, не могло не зіграти своєї ролі: організатори більше не можуть дозволити собі запрошувати безліч зірок першої величини і підтримувати інфраструктуру події на гідному рівні. Представники фільмів запрошуються не на весь час фестивалю, а на кілька днів, достатніх для того, аби презентувати свою роботу. Відсутність гучних вечірок, яка може бути частково виправдана специфікою скандинавського менталітету, компенсується стриманими обідами із обмеженою кількістю гостей. After party із ширшим комунікаційним потенціалом також наявні, але треба мати на увазі, що частування на них відбувається за свій рахунок (Стокгольм – одне із найдорожчих міст світу). І хоча гучні імена все ще лунають у різних секціях фестивалю, не можна не помітити, що організатори змушені «тримати обличчя» і робити хорошу міну при поганій грі, намагаючись відповідати рівню, якому вони більше не можуть собі дозволити відповідати.

Режисерам, що мають на меті стати учасниками фестивалю, треба розуміти ці нюанси, адже загальна проблема нестачі коштів для культурних заходів у Швеції безпосередньо позначається на політиці фестивалю. Наприклад, аби надіслати свій короткий метр за останнім дедлайном, треба бути готовим заплатити 125 доларів: нечувана сума для більшості європейських фестивалів, багато з яких – між ними й Канни (конкурсна секція короткометражних стрічок) – взагалі не беруть грошей за розгляд заявки.

Але незважаючи на беззаперечну наявність проблем, не можна посперечатися з тим, що так само, як вони «ведуться» на імена знаменитостей, відбірники фестивалю цілком відкриті до ще незнаного, часом неконвенційного кіно, особливо коли це стосується короткого метру. Якщо селекціонери дивляться фільм і відчувають, що режисер – потенційна зірка, яка колись повернеться до Стокгольма із, скажімо, Венеційською прем’єрою, вони вхоплять такого кінематографіста руками і ногами і забезпечать найкращі умови перебування на фестивалі (але так само без жодних сумнівів вони відкинуть того, хто не відповідає актуальній фестивальній моді).

Мати у своєму резюме участь у головній кіноподії шведської столиці все ще престижно, адже багато хто пам’ятає часи слави цього фестивалю – і багато хто з тих, хто працює тут, сподіваються на скоріше відродження і працюють над цим – на свій вельми специфічний смак і розсуд.

Кінофестиваль Стокгольму – дивна подія із дивним наповненням, до якої неможливо підготуватися і яку неможливо прогнозувати. Це неочікуваний коктейль із дійсно гучних імен, це сплав жанрів і поєднання непоєднуваного. Саме тут, на фестивалі, можна насправді відчути замкненість Швеції від зовнішнього світу і її спраглість до незвіданих подій, що стаються у ньому. Але необізнаність взаємодії з іншим призводить до нерозбірливості: так голодна людина може накинутися на стіл із різноманітними стравами і заробити розлад шлунку.

Щоб перетравити кінофестиваль Стокгольму, треба мати дуже міцне здоров’я. Але якщо ви його маєте, то безумовно, отримаєте в нагороду відкриття кількох нових, несумнівно блискучих делікатесів.

Автор статті: Олена Рубашевська